Сьогодні ми згадуємо тих, хто опинився в нелюдських умовах полону під час війни в Україні. Тих, кого ворог катував, принижував, ламав — морально і фізично. Тих, чиї історії змушують серце стискатися від болю, але водночас і відчувати гордість — за незламність, за віру, за те, що вистояли або ж пішли у вічність, не скорившись.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії тисячі українських військових та цивільних потрапили в полон. Багатьох із них катували, утримували в антисанітарії, без зв’язку, без медичної допомоги. Дехто повернувся додому з глибокими фізичними й психологічними травмами, а дехто — досі чекає на звільнення.
Свідчення колишніх полонених жахають: електрострум, побиття, імітації розстрілів; тривале голодування; психологічний тиск — змушування до співпраці, брехня про смерть рідних. Але попри це — наші люди не зламались. Вони встояли, бо знали, за що борються. За Україну. За волю. За кожного з нас.
Вихованці Донецького обласного еколого-натуралістичного центру створили фотовиставку “Мовчання в кадрі” https://youtu.be/7GmWla_1ge4 , щоб привернути увагу громадськості до болючої теми “Полон”.
Схиляємо голови перед загиблими у полоні.
Дякуємо тим, хто повернувся і продовжує жити, свідчити, допомагати іншим.